Юрій Пікуш став стипендіатом проєкту «Стипендія Шептицького» у музичному напрямку. Про шлях у музиці, новий твір та плани на майбутнє – читайте у розмові
Що ви розповідаєте про себе при знайомстві?
Я родом з Дніпра, але живу зараз у Києві. Вчуся на композиторському факультеті у магістратурі Національної музичної академії імені Петра Чайковського. Все це займає левову частину мого часу. Крім музики, ще люблю грати у шахи.
Чому музика?
Зазвичай люди кажуть, що обрали цей шлях, оскільки без музики неможливо жити або з дитинства є мрія стати музикантом. Це не моя історія. Спершу я взагалі не хотів займатися музикою, особливо у початковій музичній школі. Та й взагалі я не дуже любив туди ходити, попри те, що постійно перемагав на виконавських конкурсах, багато займався. А потім вступив до музичного училища і десь на середині навчання з’явилося бажання писати музику. Непомітно для себе, але те, що спершу, здавалося б, не приносило задоволення, переросло в справу життя. Поки такий мій шлях.
Таких резиденцій для композиторів в Україні ще не було і втратити можливість спокійно займатися творчістю і не думати про побут — було б неправильно
Чому ви вирішили податися на Стипендію Шептицького?
Бо це дуже цікавий досвід. Таких резиденцій для композиторів в Україні ще не було і втратити можливість спокійно займатися творчістю і не думати про побут — було б неправильно. Далі знайомства з новими людьми, зі стипендіатами з інших сфер мистецтва — наприклад, до Стипендії Шептицького в колі моїх знайомств не було перекладачів, художників чи літераторів. Крім того, тут я зміг краще познайомитися з постаттю митрополита Шептицького, який був меценатом та підтримував багатьох митців, що символічно.
Ну і відверто — круто опинитися в числі перших стипендіатів. Я дуже зрадів, коли отримав листа з запрошенням на резиденцію. Але водночас було й певне хвилювання, бо це ж відповідально — написати твір і встигнути до дедлайну. Власне, те, що твір буде виконаний на фестивалі сучасної музики «Контрасти» — особливо привабило мене.
Розкажете трохи більше про свій твір?
Цей твір певною мірою є ідейним продовженням моєї дипломної композиції «Summa Temporum». У музиці найбільше, ніж у інших мистецтвах, розкривається важливість часопросторових відношень. Це досить специфічне поняття, тому я вирішив у своєму проєкті акцентувати саме на цьому.
Зараз я на стадії, коли потрібно знайти належний музичний матеріал та організувати його. Але можу сказати, що у попередній роботі був симфонічний склад, а цього разу — камерний ансамбль: у роботі з цим є свої виклики.
Як налаштовуєтеся на роботу?
Задум повинен викристалізуватися спочатку: треба відкинути все зайве і побачити загальну картину. Навіть якщо немає якихось конкретних напрацювань (і таке буває), все одно налаштовую себе на хвилю. І мушу сказати, що зазвичай ця схема працює. Якщо говорити про пору — всі найцікавіші ідеї з’являються у вечірні години. Найпродуктивніше працюється опівночі.
Що плануєте робити після Стипендії?
Планую закінчити навчання, а далі час покаже. У мене така професія, що будувати довгострокові плани — невдячна справа.
От, наприклад, весною я ще не знав, що приїду до Львова і навіть мав інший план на літо. А тут випала така можливість! Але я ніколи й не прагнув розписувати життя по пунктах.
І наостанок — які ваші враження від УКУ?
Тут дивовижно. Я вражений бачити, як зсередини влаштований цей простір — і технологічно, і духовно. Студентам УКУ можна по-доброму позаздрити. Люди, з якими я тут зустрівся, надзвичайно приємні і позитивні. От справді, досі не віриться, що можлива така атмосфера.
Більше про Стипендію Шептицького тут
Проєкт реалізовується за підтримки Українського культурного фонду
