#ЛюдиШептицького. Марта Тиченко.

  • 14 Січня, 2020
  • #ЛюдиШептицького. Марта Тиченко.

    У Центрі Шептицького завжди людно. Щодня сотні студентів, викладачів УКУ чи просто бажаючих попрацювати приходять сюди, щоб знайти для себе затишок. Наш проект про людей, яких ти можеш зустріти в Центрі Шептицького. Ми розповідаємо про них, щоб познайомитись ближче і  дізнатись більше. 

    Марта Тиченко — керівниця відділу студентської кар’єри. 

    “Середовище УКУ дуже мотивує ставити цілі. Коли я прийшла сюди працювати,  однією з них була реалізація TEDxUCU. Мені подобається це місце тим, що ти не робиш щось заради проведення події. Середовище мотивує, і ти сам прагнеш робити краще, ефективніше. Організовувати щось не заради події, а постійно покращувати й вдосконалювати всі процеси”.

    Коли Марта працювала НR менеджером, доля періодично зводила її з УКУ. Він наче завжди був з нею. В один момент вона зрозуміла, що хоче працювати лише в цьому університеті. Це була одна із найголовніших цілей, яку вона, зрештою, досягла. 

    Робочий день розпочинається зі “звірки компасів”: перегляду запланованого й to-do лістів. Ранок у відділі, який складається з двох осіб, завжди стартує з короткого обговорення завдань на день. Пошта й телефон — речі надважливі, без яких, власне, магії і не буде. Також обов’язково дотримуватись балансу між вирішенням поточних справ і плануванням нових проєктів. Адже дуже важливо розраховувати план дії на декілька кроків вперед. В Центрі Шептицького Марта працює практично щодня, і цьому є неабияке обгрунтування.

    “Я не уявляю свого життя без двох речей. Перше — без цікавого спілкування, а друге — без смачного какао. І ці дві речі дуже добре поєдналися в Центрі Шептицького. Пазли склалися в моєму випадку. Але насправді Центр Шептицького — це таке неймовірне місце, де відбувається багато актуальних подій, і яке об’єднує дуже різних людей”.

    Пошуки себе почалися ще з юних років, коли Марта навчалась у Львівському національному університеті ім. І. Франка на психології. У студентські роки вона була активною студенткою і волонтерила в різних ініціативах. Хоч вибір спеціальності був тривалий, Марта пішла за покликом серця й обрала те, що мало б реалізувати її головне бажання: допомагати людям. 

     “Мені пощастило, що вдалося самій обрати спеціальність. Завдяки психології, навчанню і постійній комунікації, яку  дуже люблю, я зрозуміла важливу річ. Все, що ти робиш або не робиш, стає частиною тебе. Будь-який проєкт, нова робота, можливість, навчання — що завгодно. Тобто ти або приймаєш цей виклик, або ні. Або ти кидаєш це на половині шляху, або все ж таки доводиш до кінця. Це неймовірно впливає на твою особистість”.

    Марта родом зі Стрия. В дитинстві, зізнається, у неї був “кочовий” спосіб життя. Вона народилась у Сколах, звідки згодом переїхала у Стрий разом з батьками. У 17 років їй довелось знову переїжджати, цього разу до Львова. Захоплюється бігом і подорожами. Адже в обох випадках є кінцева точка, до якої веде непроста дорога. 

     “Коли біжиш, в тебе є кінцева мета. І ти повинен себе перебороти, перейти через “не можу” і “ не хочу”. В подорожі теж є кінцева точка призначення, в яку ти хочеш дістатися. Якою б тривалою не була, на скільки сотень кілометрів би не простягалась, вона все ж складається з малесеньких кроків. В цьому і краса: робити ці малі, але важливі кроки”.

    Марта вже об’їздила європейський континент. Зізнається, що пора планувати подорожі в Америку або на Схід. Наразі вона мріє відвідати декілька країн. Одна з них — Грузія. Її приваблює дух країни, а ще можливість скуштувати автентичне хачапурі. Франція — велика любов Марти. Планує довершити знання французької та відправитись на південь країни. 

    Ще одним великим захопленням є читання. З улюблених авторів Марта називає Гарпер Лі, О. Генрі та Ліну Костенко. Сьогодні ми багато читаємо нон-фікшину, або ділової літератури, і все менше приділяємо часу на розвиток уяви. Але для нашої героїні художня література — скарб. Вона наштовхує її на важливі думки та інсайти. Тому Марта радить: “В момент, коли ти хочеш для себе щось переосмислити, візьми художню літературу, там є відповіді”. Любов до книг з’явилась у неї ще з дитинства, справжнісіньким доказом є її бібліотека.

    “Я почала, збирати бібліотеку десь з 12 років. І це не були часи, як сьогодні: ми заходимо в будь-яку книгарню й обираємо будь-якого автора. Тоді був дуже обмежений вибір літератури і невелика кількість магазинів. А я, пам’ятаю, зібрала колекцію книжок авторів Розстріляного Відродження від видавництва “Наукова думка”. Вони були видрукувані на газетному папері Знаєте, гірші зразки видавничої справи. Але я неймовірно пишаюся цією серією. Сьогодні в мене величезна бібліотека. І коли я нещодавно переїжджала, то зрозуміла, що це великий виклик мати її при перевезенні. Але все ж книжки — це моя любов”.

    Однак справжнім натхненням для Марти є спілкування. Музика, книги — речі для душі. А ресурсом для неї завжди є люди. Зізнається, що навіть під час лікарняного їй кортить до людей вже після двох-трьох днів. 

    “Тільки у взаємодії з іншими ти розкриваєш себе і відкриваєш для себе ще не звідані речі. Я захоплююсь, коли люди відкриваються з нового боку, коли вони показують якості, про які ти ще не знав раніше. Спілкування — це завжди натхнення”.

    В людях Марта цінує, передусім, чесність. Для неї важлива конгруентність, коли думки, слова та дії людини відповідають одні одному. Вона розповіла, що зі спілкування з кожною людиною намагається почерпнути щось корисне. Однак в кумирів не вірить. 

    “Для мене є поняття авторитетності, і це мудра людина. Ти розумієш її цінності і те, що на них варто звертати увагу. Але я не вірю в кумирів. Всього я  взяла два автографи. Перший раз — у Віктора Морозова. Я була ще в школі. Тоді була презентація книжки, на якій був ще Іван Малкович. Був такий вир, що я навіть не помітила, як це сталося. А другий — у Мирослава Мариновича на презентації книжки про Андрея Шептицького. Це було моє свідоме бажання, я купила цю книжку й я одразу пішла до пана Мариновича. Але якщо розібратися, автографи не моя історія. Не вірю в кумирів, це не моє”.

    Для нашої героїні успіх — це тут і тепер. На її думку, ми часто недооцінюємо справжній момент. Потрібно запитувати себе: що є зараз, що я зараз роблю, чи я роблю те, що мені потрібно, чи я роблю те, що може принести користь іншим. 

    “В психології дуже часто людину вчать жити тут і тепер, жити моментом. Не заглиблюватися в проблеми, а відчувати силу моменту, тому що він прекрасний. Центр Шептицького має неймовірну локацію, поруч є парк. Дуже часто ти можеш перебігати між корпусами і не помітити того, що є. А, власне, взяти з цього щось для себе, пройтись по парку, відчути красу довкола. От це, напевно, є щастя. У цьому краса. В силі моменту”.

    Інна Волоська Ірина Пельц