7 років тому Дмитро Шеренговський після закінчення аспірантури прийшов працювати в міжнародний відділ УКУ, і на теперішній час є заступником проректора з навчання, викладання та міжнародної діяльності та старшим викладачем кафедри політичних наук
У мене була дилема чи то присвятити себе освіті, чи присвятити себе бізнесу, оскільки займався власною справою на той час. І ці два світи в мені боролося. В той час, коли вийшов із бізнес-проекту, Український католицький університет став дуже яскравим, почав розбудовуватися і постійно з’являвся в публічних розмовах. Якось я натрапив на оголошену вакансію пов’язану із міжнародною співпрацею, розвитком відносин з іноземними партнерами, програмами академічних обмінів, і я подумав може це може бути гарною нагодою для повернення в академічне середовище.
Чим Ви займаєтеся на посаді заступника проректора?
Я відповідаю за забезпечення освітнього процесу, академічні політики, вдосконалення майстерності викладачів і за міжнародну діяльність. Звісно, не я один – є цілі відділи, які цим займаються: академічний, міжнародний, центр навчальних та інноваційних технологій, центр сучасних іноземних мов. Ці команди, і їхні керівниці допомагають проштовхувати та реалізовувати всі задуми.
Йому вдається поєднувати адміністративну діяльність з викладацькою, хоча згадує, що це не легка справа. Дмитро цьогоріч планує підкорити нові вершини в горах, може годинами говорити про книги, та любить відкривати місця, невідомі загалу.
Коли не втікаю з шумного міста, я великий поціновувач хорошої, якісної, модерної, ресторанної культури і пабної культури. Ще ми з дружиною полюбляємо дивитися оригінальні серіали. З останніх – це Peaky Blinders, стильний серіал про британську мафію, але там ширша історія – є і революції, і війна, і Черчиль, і велика політика. Я люблю культурні продукти, пов’язані із міжнародною політикою.
Сферою політики Дмитро зацікавився ще зі школи, коли брав участь в шкільних моделях ООН. Мабуть цей досвід і визначив подальший хід мого життя. Будь-який міжнародник, так чи інакше, мріє потрапити в дипломатичне поле і там працювати. Однак на практиці вас буде очікувати велика бюрократія. Спробувавши її, я захопився не так практикою, як самим дослідженням міжнародної політики, і пішов в аспірантуру. Але Бог любить жартувати, тому на теперішній посаді, я сам займаюся бюрократією, від якої весь час втікав.
Які книги Ви рекомендуєте студентам?
Я завжди рекомендую студентам, які цікавлять соціальними і політичними студіями, як мінімум прочитати три книжки:
«Пригоди бравого вояка Швейка» Гашека, геніальна книга на тему побутового гумору і геніальна книга на тему дегероїзації війни. На цю ж тему є «Пастка 22» Хеллера. Річ у тім, що значний шмат нашої історія пов’язаний із війною. Ми завжди пам’ятаємо тих князів чи тих владарів, які більше воювали, ніж тих, хто розбудовував. Я досліджував війну, хоч і не був на ній. Війна – достатньо складна і неприємна річ, і ми на жаль знаємо це по Донбасу. Там є, звісно, місце подвигу, але нема місця зростанню людської спільноти. Тому критичний погляд, дегероїзація війни, її деконструкція дуже важливі. Третя книга – це «Розмова в пеклі між Макіавеллі та Монтеск’є» Моріса Жолі. Чудовий приклад діалектики та аргументації про політику та суспільство.
Яка література Вас цікавить?
Найбільше мене цікавить література пов’язана із дослідженням політичної теорії, зокрема міжнародної політики. А також речі, які пов’язані із поведінковою економікою чи соціально-політичними науками. З улюблених книг – це «Мислення швидке і повільне» Канемана. Останнім часом знову зайшов Джаред Даймонд і я ще раз перечитував в коронакризу його «Зброю, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами». Що мене сильно вразило – це «Майбутнє розуму» Мічіо Кайку. Ця книга відновила мою віру в майбутнє людства.
Які б нововведення запровадили в Центрі Шептицького?
Я ніколи над цим не задумувався. Для мене Центр Шептицького достатньо добре і оригінально продуманий, тут важко знайти, щоб ще можна було додати. Загалом, бракує хорошого студентського пабу поруч за всіма британськими канонами. Згадав – хочеться, щоб в Центрі Шептицького вікна відкривалися на повну, а не на 45 градусів. Можна посадити на відкритій терасі 5-ого поверху виноградну лозу. Тоді можна зробити в УКУ добре брендоване вино.
Як би ми провели день?
Ми можемо багато говорити про політику, книги, каву і про те, як зробити добре віскі, прогулюючись Львовом.
Як пережити карантин?
Карантин– це гарний момент переосмислення особистого. Я не вважаю те, що світ став принципово іншим, хоча з’явилося багато нових явищ.
Моє особисте завдання – не закривати очі, бути відкритим, шукати й бачити нагоди завжди, в будь-якій ситуації. І от цей пошук та використання нагод – це те, що допомагало переживати карантинні труднощі і в роботі, і в особистому житті.
Наприклад, якщо раніше був дуже великий моветон взяти і провести якусь лекцію з іноземним професором онлайн, а тут раптом увесь світ так робить. І професори стали відкритими. Тобі не треба щось вигадувати з доїздом, логістикою – просто натискаєш кнопку і одночасно спілкуєшся із колегою з США, Філіппін і Японії. І можливо – це є та нагода, яка існує саме зараз, тому що буквально через рік ми перенаситимося інтернетом і це вже стане такою new normal, а зараз це є щось особливе і доречне.
У кого б Ви хотіли взяти інтерв’ю в УКУ.
Я мав дуже велику приємність і честь минулого року бути в складі журі на конкурсі «Кращий викладач року». Це була чудова нагода, тому що ми спілкувалися із студентами, з викладачами. Ми не могли записувати цих розмов, але такої великої насолоди від спілкування з багатьма колегами, не по робочих питаннях я давно не отримував. Коли дізнаєшся їхнє світосприйняття, їхнє розуміння того, що є освітою, що є навчанням чи хто такий добрий викладач. Деякі розмови можна було розбирати просто на цитати. Тому, якби це було можливо, я б хотів взяти інтерв’ю в усіх членів спільноти УКУ і максимально неформально.
