Христина Цар про те, як постать Андрея Шептицького і книги супроводжують Її протягом всього життя, і як все ж таки шукають людей в УКУ 😉
Наш Університет виховує нове покоління на основі формули 3С: Свідчити. Служити. Спілкувати + 2М: Мученики і Маргіналізовані. Тому середовище УКУ має збагачуватися тими людьми, які зорієнтовані на цілісний розвиток та успіх студентів, які стануть добрим прикладом для них. В основному відповідальність за пошук «наших людей» покладена на наш відділ.
Христина Цар більше трьох років працює у відділі управління персоналом, на даний момент займає посаду заступниці керівника відділу, займається пошуком, адаптацією, оцінкою, навчанням та розвитком працівників УКУ.
Люди – найбільша цінність для УКУ. Саме тому основним завданням нашого відділу є залучення до УКУ «саме тих» людей, цінності яких співпадають з нашими цінностями, людей, які будуть прикладом служіння в спільноті УКУ та за її межами, а також правильна адаптація нових працівників, справедлива оцінка їхнього потенціалу, відповідне навчання та розвиток. Зізнаюся, я дуже люблю свою роботу. І УКУ дуже люблю.
Хто такий Андрей Шептицький знаю з дитинства. Коли греко-католицька церква була у підпіллі, ми були однією з тих родин, в хаті яких таємно відбувалися Служби Божі, хрещення малих дітей. Будучи ще зовсім малою я слухала багато розповідей про Шептицького, зокрема мені закарбувалося в пам’яті те, як він любив дітей, як створював для них різні гуртки, як роздавав цукерки)))) Я в дитинстві думала, що Шептицький, то Миколай)))) Для мене вже тоді він був Великою людиною.
Досліджувати родину Шептицьких почала ще в школі-гімназії Шептицьких, а після вступу у Львівську бізнес-школу УКУ – зрозуміла, що це моє середовище, що я хочу тут працювати. Коли відкрили Центр Шептицького, я зайшла і подумала: «Ось який Ти Шептицький». Вся моя уява про Шептицького втілена в цьому місці. Для мене Центр Шептицького – перетин культури і духовності. Тут є відчуття свободи і простору. Я б не змінювала нічого.
Які Ваші захоплення?
Я люблю книги, а книги люблять мене. Всі мої рідні, друзі, сусіди про це знають. А повага до книги як до унікального продукту з’явилася під час навчання в Українській академії друкарства. Маю власну маленьку бібліотеку. Всі мої друзі знають, що мені на день народження треба дарувати – КНИГУ. Слухаю українську музику. Люблю пісні зі змістом, мені важливі слова.
Практикую духовні вправи у формі ігнатіанських реколекцій. Вони допомагають краще і глибше пізнати себе, пізнати Бога. Це вісім днів мовчанки в монастирі, без телефону, без зв’язку, тільки я і Бог. Такі духовні вправи дають мені силу і віру на цілий рік.
Ще я дуже люблю Львів. Це моє місто. Хочу знайти час і людину, яка проведе мені екскурсію маловідомими вуличками Львова.
Які У Вас плани на майбутнє?
Планів багато, але є в мене одна мрія…хочу навчитися випікати різноманітні тістечка. Можливо колись відкрию свою маленьку крамничку з авторськими тістечками.
Як пережити карантин?
Просто жити. Планувати і мріяти – але жити тут і зараз. Карантин навчив нас бути гнучкими, терпеливими. Часто великі зміни – це нові можливості. Не треба боятися пробувати щось нове. Варто прислухатися до своїх бажань, до свого серця. Мати сміливість брати на себе відповідальність у невизначених ситуаціях, цінувати живе спілкування з рідними та близькими. Дякувати за все, що маємо.
Не варто чекати та сподіватися, що все самостійно стане так, як було до карантину. Треба займати активну позицію та задуматися над тим, а що я сам можу зробити, щоб в мене все було в порядку. І найголовніше – підтримувати один одного. Андрей Шептицький казав: «Як будемо разом триматися, то в кожнім ділі будемо сильніші»
У кого хотіли б взяти інтерв’ю?
Хм…. В Олега Яськіва. Він дуже багатогранна особистість. Дізнатися більше про його захоплення, творчі плани та плани щодо розвитку Центру Шептицького було б дуже класно.
