Дмитро Наконечний про те, як постійно бути молодим, працюючи зі студентами та жити теперішнім
“Подейкують, що мені вдається одночасно бути в багатьох
місцях, хоча в той час можу з кимось бесідувати за напоєм”
Д.Наконечний
Дмитро родом із княжого міста Самбір, і вже понад 12–ти років проживає у Львові. Свою роботу починав у відділі розвитку, на даний момент працює заступником декана деканату студентського життя.
Мою роботу в УКУ, я б описав такою цитатою: «Ніколи не кажи ніколи»… Як на мене, її суть у тому, щоб створювати чи знаходити можливості для самовдосконалення студентів, допомагати їм у особистих чи командних проєктах, творчо і корисно наповнювати свій позаакадемічний час. Поряд із тим, інколи займаюсь фандрейзингом чи додатковою проєктною діяльністю в рамках долучення до діяльності нашого Шкільного театру УКУ «На Симонових стовпах».
Для мене співпраця зі студентами – це постійно бути молодим і щодня бути готовим до нових викликів. Серед студентів я б виокремив, таких: які живуть одним днем; які можуть загубитися, навіть там, де загубились; а є такі, які знають звідки вони, що потрібно робити зараз і куди рухатися далі. Іншими словами, це мова про будь-яких людей, з якими ми можемо стикатись на щодень.
Незважаючи на активний спосіб життя, Дмитро не будує плани на майбутнє, надає перевагу жити теперішнім.
Сьогодні маємо доступ до безлічі думок щодо тематики та способів планування… Щоденні виклики чи наші задуми створюють нагоди для планувань, зокрема тоді, коли до них залучаються інші. Водночас, плани як і погода можуть бути мінливими. Тому, дехто розплановуючи свій відпочинок каже – планую так, щоб потім нічого не планувати… Але, є моменти, коли «щось пішло не так».
Пригадую, як будучи першокурсником приїхав на літній табір, щоб переймати досвід і паралельно відпочити. Але… керівник моєї групи вчасно не приїхав, і мені довелось декілька днів самому вести програму та бути куратором однієї із груп учасників… Наступного року плани знову були літні для літнього табору. Але, «щось пішло не так», бо приїхавши до місця проведення табору дізнався, що серед залучених я виявися найстаршим другокурсником 😊 , який тепер відповідає за створення і втілення тижневої програми для майже ста осіб. 
Ще одне нашарування у моєму трактуванні планування, була праця у відділі розвитку. Воно було вагомою складовою робочих процесів. Проте, і тут траплялись свої виклики, коли можна було процитувати побожних людей «ти плануєш, але Бог має свої пропозиції». Досвід командної роботи в рамках Кампанії з розвитку Університету «Нове покоління для нової України» та її фінансовий результат понад шістдесят сім мільйонів доларів мені це добре засвідчили. Але, це була командна робота на результат і Боже благословення. І ми були свідками, коли зусилля-планування дають результат, і, водночас, можна було свідком, коли дуже-добрий результат не був пов’язаний із плануванням.
Пригадую нашу уківську мандрівку «Шляхом святого Якова», коли ми з Євгеном проплановували маршрут. І, коли вже вийшли в дорогу, зрозуміли, що ці 270 кілометрів будуть цікавими та приноситимуть нам багато несподіванок. І, це був Шлях паломників-мандрівників, які прямують до конкретної точки зупинки–зустрічі, але відкриті на неочікувані можливості-виклики дня…
Отож….
Як на мене, життя є таким яким воно є, тому я на майбутнє не планую, краще планувати теперішнє. А про майбутнє краще говорити завтра. Воно або прийде, або трохи затримається… Як показав карантин, краще пожити теперішнім днем. Хоча, варто пам’ятати і про перспективи. Тому робочі процеси, на відмінно від особистих, вимагають планування. А, от особисті –, можуть лише пропонувати… І, тут би мали перейти до тези про Мрії, але це вже інша історія…
Про книги Дмитро може говорити багато, проте, якщо б Його збудили посеред ночі, і спитали, які книги Його вразили:
Я б назвав три книги, які надихають, дають можливість обдумати, планувати теперішнє з перспективою на майбутнє.
Перша книга про людину, історію її стосунків з іншими людьми, її стосунків із Тим, Хто її створив та світом, у якому вона проживає. Важко пригадати, але колись комусь подумалось: «Якщо Ви не вірите в життя після смерті, маєте право. Але уявімо воно існує, що тоді?». Виходячи з цієї цитати, книгою, яку таки прочитав до кінця і при нагодах знайомлюся із нею через коментаторів її текстів, є «Святе Письмо».
Друга книга, яка закарбувалася зі школи «Апостол Черні» Ольги Кобилянської про людину/людей, життя та виклики одної громади, про стосунки священника та його парафіян. Колись її отримав за перемогу в шкільних олімпіадах.
Третя книга: «Механічний апельсин» в якій заторкуються питання толерантності, свободи, людини як особистості.
Де Вас можна зустріти?
Найчастіше можемо зустрітись на заходах, які проводять студенти, а якщо поталанить – тоді в горах, на зустрічах спільноти «Тезе» або …
Важко виокремити улюблене місце у Львові, адже кожне місце є особливим та наповнене своєю атмосферою дня чи вечора. Стосовно такого місця в Україні чи за кордоном – це там, де зустрічаються відкриті на спілкування та співпрацю люди. Однак, як на мене, найкраще місце поруч з близькими людьми.
Що б змінили в Центрі Шептицького?
Я б поставив на даху центру лежаки, щоб влітку можна було відпочивати, але там вже поставили сонячні батареї☹
У самій будівлі Центру мені бракує самого Шептицького. Так, це красиве комфортне місце, є бібліотека, авдиторії, проводяться різноманітні зустрічі чи заходи, можна попити каву, але воно нічого не говорить про самого Шептицького, його діяння, які відкривали б його особистість із різних сторін для відвідувачів. Хотілося б, щоб це не було тільки назвою будівлі, адже людина, яка приходить ззовні, вона бачить приміщення, але не бачить Шептицького.
Що найбільше цінуєте в людях?
Намагаюсь сприймати людину такою, якою вона є. Для мене важливим є відкритість та відповідальність.
Як би ми провели день?
Сніданок і запашна ранкова кава на Високому замку під час Світанку. Прогулянка одним чи декількома парками Львова. Майстер-клас із … Відвідання вистави у Театрі Курбаса чи нашого Шкільного театру УКУ. Завершення дня у ресторанчику, де часто звучить блюз чи джазова музика…
Що для Вас карантин?
Карантин, провів із задоволенням, незважаючи на те, що він мене обмежив у мандрах, поїздках. Пандемія – це один з епізодів людського життя, який про щось нам говорить. Це теперішнє, яке прийшло з перспективою на майбутнє, тому це виклик, який дав можливість подумати, зупинитися, відкрив нові можливості.
