Дарина Колмик про антропоморфність центру Шептицького, життя в колегіумі і пошуки щастя…
Я не з тих студентів, які мріяли потрапити в УКУ, на момент вступу у мене вже було бюджетне місце в Києво–Могилянській академії, Я мала вчитися на юриста, але мама побачила інформацію про УКУ в інтернеті і сказала мені: «Слухай, – це Твоє місце». Уже згодом, коли Я почала тут навчатися, мільйон разів дякувала їй за пораду, мотивацію і поштовх до вступу в УКУ.
Так Дарина Колмик стала студенткою соціології і зараз навчається на 2 курсі. Співає в хорі «Cтрітення», голова студентської ініціативи Podcatch UCU, засновниця рубрики «Карантинки від Даринки», озвучує книги для додатку.
Коли Я вступила, для мене все було новим: місто, люди і все, що мені залишалося – це здобувати досвід, іти знайомитися і, головне, не боятися. На початку було важко, перші три дні думала, що це взагалі не моє середовище і постійно шукала підступ. Але на зустрічі Владики зі студентами в храмі, внутрішньо відчула: «Це все ж таки твоє місце, не вагайся, шукай сенси».
УКУ допоміг зрозуміти, що людей не варто любити за щось, людей треба любити за те, що вони є, і це загалом просто. Тут я пізнала справжню щиру дружбу, рада, що спочатку таке незвичне середовище подарувало мені таких вже рідних та важливих людей.
Як Тобі живеться в Колегіумі?
Колегіум – це родина. Тішуся, що у нас з’явився Колегіум – 2, тепер ще більше людей зможуть жити разом, а тоді спільнота ставатиме ще міцнішою. Як сказав, друг Владики Бориса Гудзяка «Якщо Ти можеш поділитися з кимось їжею, то це Твій друг». Я так думаю, що в колегіумі ця культура ділення, культура співжиття добре плекається. Так, деколи бракує особистого простору, але завжди є парк, в якому можна прогулятися, очистити мозок за допомогою мовчанки або дати волю роздумам.
Які в Тебе плани на життя?
Бути щасливою. Я вважаю, якщо Ти щасливий, Ти можеш гори звертати, можеш надихати людей, заряджати, творити нові ідеї, проекти і змінювати світ на краще. Для того, щоб бути щасливою не має спеціальної пігулки, формули, для того потрібен час і власне «Я».
Що б Ти змінила в УКУ?
Хочеться ремонту на Свєнціцького. У нас там є така аудиторія, де постійно холодно: взимку, в дощ і, навіть, влітку теж холодно. І класно було би мати там вільний простір для студентів.
Що б змінила в Центрі Шептицького?
У мене з ЦШ цікава історія. Коли Я про нього говорю, уявляю Його антропоморфним, Він для мене статний хлопець, з яким на початках були натягнуті стосунки, Я його трохи боялася. Центр Шептицького такий серйозний, живе за правилами…все довкола здається строгим і ти боїшся зробити зайвий рух, промовити зайве слово…тому в нас були віддалені стосунки. Але … вони потеплішали під час першої сесії, коли ЦШ працював 24/7,а я тут заночувала і мене прийшов будити милий охоронець, посміхнувся і каже: «Дівчино. Може Ви додому підете, ранок вже». А я якраз запізнювалася на іспит.
І якось наші стосунки потеплішали, стіни ЦШ стали для мене рідними і важливими, тепер товаришуємо. Він підставляє плече, коли складно, але й радіє разом зі мною моїми здобутками. Центр Шептицького є добрим товаришем, адже скільки в ньому знань та мудрості, завжди знає, що порадити. Моє улюблене місце – столик в холі, прямо в центрі, це мій оазис.
Іще я люблю стіл на 4-му поверсі, перший від вікна. Він знає усі мої сокровенні історії та переживання.
Читальний зал бібліотеки УКУ на 4-му поверсі
Які ти порадиш книги?
Я ще та дитина, яка виросла на казках, тому навіть у свої 19 в книгарнях звертаю свій погляд на дитячу літературу, Я вважаю, що в них закладено багато вагомого змісту, тому раджу почитати Астрід Ліндгрен. ЇЇ творчість захоплює!
Ще Я палка шанувальниця поезії, знаю, що в центрі Шептицького є прекрасна збірка Іздрика «Меланхолії», а Він пише глибоко, проникливо, актуально і в кожному вірші можна знайти частинку себе. Я щовечора читаю поезію з його збірки, для мене вони, як рефлексія на власне життя.
Ще пораджу слухати подкасти. Це нова хвиля просвітництва, мені, навіть, кортить її розвивати. Рекомендую послухати подкаст «Простими словами» Марка Лівіна, який допоможе краще розуміти себе та свої емоції.
Як би ми провели день?
Взимку ми б пішли кататися на ковзанах. А в теперішній період ми би вбралися по–весняному, в легкі гарні сукні, розпустили волосся і пішли гуляти парком, завернули б в Національний художній музей імені Шептицького, вийшли в центр і випили львівської кави.
Що про Тебе ніхто не знає?
Деколи говорю зі своїми речима, – це можливість бути з ними в контакті.
А ще люблю побачення із самою собою. Гарненько вбираюся, гуляю містом, купую квіти або запрошую себе в кіно чи на горнятко кави.
В кого Ти хотіла б взяти інтерв’ю в УКУ?
В пана Тараса Добка. Він викладав у мене на 1 курсі «Критичне мислення і основи аргументації», і тоді мені здавалося, що це найнудніший предмет на світі. Мала була. Але з часом я захопилася цією людиною і Його вмінням просто пояснювати складні речі. Тим паче, Я знаю, що PhD пана Тараса було написано про природу щастя, а для мене це зараз дуже актуально.
