#Люди Шептицького. Данило Ільницький

🖌 Яким є ваше бачення сучасного УКУ? Які його переваги над іншими університетами?

– Ідея університету передбачає вільний простір (для) спілкування: навчального, наукового, творчого. Як і будь-яке спілкування, взаємодія в просторі університету не завжди може бути передбачувана, в чомусь вона навіть примхлива, спонтанна. Веду до того, що є речі, які не завжди можна закроїти і виміряти критеріями бізнесу, якихось вкладень заради ще більших отримань.

Університет – це не раз збиткова річ, що потребує безкорисливості у вкладеннях, довготривалого очікування на результат. Якщо УКУ як інституція й надалі стрімко розвиватиметься за бізнес-моделлю, тоді, при успіхові в чомусь одному, можемо немало втратити в чомусь іншому. Передусім первинну ідентичність УКУ, його інституційну харизму, атмосферу цього середовища.

Освіта – це не прагматичне і безособове отримання знань. Не менш, а, може, й більш важливим в університеті є спілкування, обмін енергіями, атмосфера, дух. І якщо цей дух втрачається, то з’являється підставове питання: тоді що взагалі в університеті ми ставимо собі за мету?

Працювати в УКУ – це у той чи інший спосіб робити пожертву.

Таке моє бачення, така моя опінія, яка, втім, може відрізнятися від позиції моїх університетських колег. Але як викладач УКУ конче потребую цього духу, цієї атмосфери: не лише можливості її отримувати, але й мати простір для її творення. Не хотілося би, щоб ця можливість була загрожена. Та наше кафедральне і факультетське середовища, а головно наші студенти – одностайні в потребі бути середовищем творчої університетської взаємодії, тож наповнюватимемо університет тим, чим ми можемо і чим вміємо.

Неймовірні речі та великі переваги, які є в УКУ в контрасті з іншими вищими школами чи науковими, культурними інституціями у Львові та в Україні, – можуть мислитися і сприйматися як благо до певного часу. Потім розуміємо, що неймовірними і великими стають наші проблеми. Проблеми свого, внутрішньо-інституційного рівня (втім, колеги з-поза УКУ справедливо кажуть: «нам би ваші проблеми»). І в цьому контексті варто розуміти, що працювати в УКУ – це у той чи інший спосіб робити пожертву.

🖌 Які зміни ви б запропонували в УКУ/Центрі Шептицького?

– Хотілося би, щоб у Центрі Шептицького було окреме достойне приміщення для Шкільного театру УКУ «На Симонових стовпах». Для університетського простору цей театр є знахідкою, але вона – ця знахідка – потребує розвитку і підтримки.

Було б добре, якби студенти мали у ЦШ свій окремий закритий простір, могли там проводити свої події: навчальні, наукові, літературні, навіть музичні. Знаю, що серед уківців є люди, які не проти б створювати музичні гурти, тож можна помріяти про репетиційну базу, а навіть студію звукозапису.

Бібліотеку УКУ варто зробити менш ліберальною, можливо, запровадити суворіші умови для читачів. Все-таки читальний зал – це не open space, а місце для сконцентрованої праці (хоча би десь варто мати на це змогу). Ми, відверто кажучи, буваємо надто student-friendly.

🖌 Що ви цінуєте в людях?

– Ціную відданість своєму покликанню, коли люди не згорають, але горять своєю справою, вірою в неї. Ціную, коли є субтильне ставлення до стосунків і тонке розуміння інших людей. Ціную, люди виявляють чесність та відкритість у критичних ситуаціях. Тішуся, коли з колегами, окрім професійної співпраці, є ще духовний зв’язок, коли ми пов’язані дружньо. Тішуся, коли професійне і приватне має точки перетину, коли не лише робочі справи є поєднанням між колегами. Втім, це підхід, що має опонентів.

🖌 Які Ваші плани на життя?

– Хотілося б навчитися доцільно розподіляти свої психологічні ресурси, навчитися мудро відділяти важливе від неважливого. Хотілося б досягти гармонії між педагогічною роботою і науковою діяльністю, а також анґажементом у культурно-мистецькому житті. Бувши на викладацькій роботі, встигати якісно, глибоко і з задоволенням реалізовувати науково-культурні проекти, бо без цього відчуваю якусь неповноту. Не кажу, що це можливо на 100%, але кажу, що мені б цього хотілося.

🖌 Що для вас батьківство?

– У батьківстві для мене найголовніше – любов. Зокрема, через нагоду міжпоколіннєвої зустрічі. Хочеться через щоденне звичне спілкування розповісти дитині про важливі речі, передати щось ментально-ціннісне, а водночас не менше – чути про речі, які важливі дитині. Батьківство – це велике щоденне щастя.

🖌 Які Ваші захоплення?

– Граю на духових інструментах, зокрема гобої, англійському ріжку, сопілках і блокфлейтах. Є учасником гурту «Три кроки в ніч», який існує з 2013 року. Ми граємо авторську акустичну музику, здебільшого на слова українських поетів і поеток: у свій спосіб і в своєму часі продовжуємо традиції українських літературних гуртів.

Просити мене про рекомендації до читання –  річ небезпечна, бо це може бути надовго.

🖌 Які книги Ви порекомендуєте?

– Класична література, скажімо так – починаючи від Есхіла, закінчуючи Тарасом Прохаськом – це, окрім всіх інших нашарувань, вкрай цікаві тексти, тому дуже заохочую перечитувати класику, спробувати на неї подивитися іншими очима. Просто як на тексти, як на лектуру. Та й взагалі читання – це процес, що має психотерапевтичну функцію. Коли ми активно і динамічно функціонуємо в реаліях теперішнього суспільства, лише сам факт читання будь-якої книжки уже має в собі ефект концентрованого занурення, яке потрібне й корисне кожному з нас.

В актуальний момент хочеться зізнатися, що мені імпонує література Ренесансу. На мій погляд, вона багато в чому суголосна моральним, етичним, духовним викликам сучасної людини. Ще хотів би звернути увагу на літературну спадщину високого модернізму, яка теж може бути вкрай цікавою своїм нестандартним вирішенням духовно-етичних питань.