#ЛюдиШептицького– про Людей, яких Ти можеш зустріти у Центрі 
Цього разу нашим героєм є людина про яку мало що можна дізнатися із соціальних мереж, яка розповість про роботу в інформаційному відділі УКУ, майбутній музичний гурт та особисті плани на життя 
«Андрій вміє слухати, а це велике мистецтво, вміє бути влучним з порадою тоді, коли це найбільше потрібно» – Роман Назаренко (викладач УКУ)«Андрій – найбільший гуманітарій серед IT-шників, а ми з нього хочемо зробити найбільшого IT-шника серед гуманітаріїв. Я думаю йому треба починати писати книжки і проявляти свої таланти в історії» Ярослав Притула (Декан факультету прикладних наук УКУ).
Андрій Гриниха – менеджер з комунікацій факультету прикладних наук, аспірант першого року навчання на кафедрі історії.Мені незвично бути в ролі особи в якої беруть інтерв’ю, оскільки зазвичай я виступаю в ролі інтерв’юера, а тепер я опинився по ту сторону. УКУ навчив мене постійно вчитися по життю та зростати як особистість. Зараз 90% мого активного життя зосереджено в університеті й навколо нього і я відчуваю, що це моє місце.
Яка Твоя історія знайомства з УКУ?
Моє знайомство з університетом відбулося в 4 класі. Тоді з моїм старшим братом, який є священником, ми поїхали до Львова на екскурсію і зайшли в корпус на Свєнціцького. Сестра-монахиня яка там працювала сказала: «О, Ви точно будете у нас вчитися» і її слова здійснилися. І тоді я так був вражений корпусом на Свєнціцького, що він і дотепер є моїм улюбленим.В УКУ я не планував вступати, у пріоритеті були інші університети, але отець Павло Худ, який тоді займався рекрутингом абітурієнтів подзвонив мені, тому що, я був призером Всеукраїнської олімпіади з історії, і спитав чи не хотів би я навчатися в УКУ. І саме його дзвінок переконав мене тут навчатися.
Як Ти почав працювати в УКУ?
За студентських років я працював у відділі проектів. Коли закінчив магістратуру з історії, вирішив зробити перерву і хотів спробувати щось інше – так воно і сталося, я потрапив у відділ інформації УКУ на посаду референта. А згодом перейшов на позицію менеджера з комунікацій.Це був один з найкращих періодів мого життя, не тільки в професійному плані, а й в сенсі налагодження зв’язків, дружби і спілкування. Там, я знайшов людей, які зараз є для мене найближчими, хоч ми вже й не працюємо разом.
Згодом я зацікавився інформаційними технологіями, а на факультеті прикладних наук з’явилася вакансія і так я перейшов працювати туди. Зараз на факультеті працює професійна команда, є велике поле для діяльності, талановиті студенти, багато важливих проектів.
Поза УКУ я пишу тексти, статті, беру інтерв’ю , мені цікаво спілкуватися з людьми, які є експертами у своїй сфері і я люблю ділитися їхнім досвідом та знаннями з іншими людьми.
Твої плани на життя?
Вивчити німецьку мову, мені подобається німецька література, культура, філософія, музика, хочу бути ближчим до цієї культури.Я люблю музику, пробував опанувати гітару.
Хочу створити імпровізований музичний гурт, який складатиметься з моїх друзів, от Роман Назаренко буде грати на барабанах.
Хочу жити у Львові, бути тут. Люблю ходити пішки по Львову (як мінімум 10 км. в день ), і скурпульозно до цього ставлюся.
Які люди є у Твоєму житті?
В людях ціную нешаблонність і почуття гумору. Люди, які мене оточують, якоюсь мірою такими і є, і я сам в них цих якостей перебрав.В собі я ціную відданість: справі, людям, друзям і переконанням. В моєму оточенні точно немає людей з невиправдано високою самооцінкою, – це про гординю, самовпевненість. Мені складно з людьми, які не мають емпатійності.
Які б книги Ти порадив?
Я порадив би Станіслава Лема, відомого львів’янина, який є одним із моїх улюблених письменників. Давно захоплююся науковою фантастикою і він якраз дуже мені в цьому відгукується. Одні з улюблених – «Едем» і «Фіаско» це романи, які дещо різні за своєю суттю та настроєм, але тема, яка їх поєднує – можливість порозуміння та контакти. Лем пише про контакти людей з позаземними цивілізаціями, але насправді, у своїй сутті його тексти дуже психологічні – вони завжди про нас самих.Як історик, я радий, що в нас останнім часом активно перекладають на українську праці Тоні Джадта – відомого на Заході, але не надто знайомого українському читачу історика. Він досліджував Другу Світову війну, 20-те століття в цілому і він відрізнявся тим, що мав глобальну візію, бачив історичні процеси не лінійно і міг піднятися на рівень інтерпретації, який виходить далеко поза межі звичайної подієвої історії.Що змінив би в УКУ/Центрі Шептицького?
Традиційно так склалося, що класична роль університету – це навчати, передавати знання молодшому поколінню, аналізувати те, що відбувається у суспільстві, і третє реагувати на зовнішні виклики і пропонувати рішення.Мені здається, що зараз УКУ дуже добре справляється з першим завданням – передавати знання, але є куди рости в інших моментах. Я сподіваюся, що з часом університет стане таким собі генератором ідей та рішень до якого звертаються за експертизою, прислуховуються до нашої думки. В перспективі УКУ має стати майданчиком для змін як на локальному так і на глобальному рівнях.
Іще перед входом в ЦШ є плитка, яка поставлена нерівно, і в дощ вона сходить зі своєї орбіти, треба її виправити.
У кого хотів би взяти інтерв’ю?
Вже понад 20 років в УКУ працює Роман Вус – наш охоронець. Кожне покоління студентів., яке приходить в УКУ проходить через нього, тому що він така відкрита людина з якою можна про все поговорити. Роман Вус є одним з неформальних осіб УКУ, Людина-легенда.Бліцопитування
Перше враження про УКУ:“Що це за місце? Куди Я потрапив?”
Ідеальний вихідний день?“Стрийський парк, карімат, книжка”
Яку професію хотів би спробувати?“Програміст”
Улюблений твір Жадана?«Ворошиловград»
В якій країні хотів би жити?Німеччина. Мені подобається їхня культура, стиль, ставлення до життя.
Продовжи речення: Історія для мене…Історія для мене – це і професія і життя. Історія для мене є справою, яка дає духовне умиротворення.
