У вівторок, 12 лютого відбулася лекція Романа Назаренка «Історія про Аладдіна: те, чого
ми не бачимо», де він розповів про цікаві факти та загадки, які приховані в цьому мультфільмі.
Для багатьох з нас знайомство з культурою Сходу почалося саме з «Аладдіна», однієї з найуспішніших робіт студії «Walt Disney Pictures» режисерів Рона Клеметса та Джона Маскера. Стрічка побачила світ 1992 року, отримавши дві премії «Оскар» та зібравши в світовому прокаті більше 500-ти мільйонів доларів. Після цього було створено продовження: мультсеріал «Пригоди Аладдіна» та ще два повнометражних фільми «Повернення Джафара» й «Аладдін та король розбійників». В основу сюжету покладено казку про Аладдіна та чарівну лампу зі збірки «Казки тисяча й однієї ночі». Однак порівняно з оригінальною історією, сюжет мультфільму зазнав значних змін як щодо самих подій у ньому, так і щодо характерів персонажів.
Наприклад, головне місце розвитку подій у казці – Багдад – у мультфільмі перетворюється на видумане арабське місто Аграба. Існує багато теорій щодо того, чи має воно реального прототипа. Зокрема, як можливі варіанти розглядають сучасне містечко Аграба в Йорданії, Марокко, Багдат та Агра (Індія), останній з яких є найбільш вірогідним через схожість Тадж-Махалу з султанським палацом у мультику (тільки порівняйте!).
Якщо ж брати до уваги головних персонажів, то багато з них також мають свою цікаву історію створення. До прикладу, свою зовнішність Аладдін «перейняв» від Тома Круза, а одяг – від одного зі сценічних образів Емсі Хамера. Прототипом Джина став Роберт Вільямс, який, власне, й озвучував даного персонажа, а образ Жасмін був списаний із сестри одного з аніматорів.
Один з найважливіших елементів мультфільму – лампа – служила каганцем, світильником, який люди запалювали на ніч та ставили на підвіконня, таким чином показуючи, що всі вдома вже сплять і не варто їх турбувати. Цікаво й те, що такі персонажі як Джин, Яго та навіть летючий коврик згадуються в Корані.
І на кінець, мабуть, найцікавіше запитання: як думаєте, хто є автором цієї історії? На початку мультфільму з’являється зображення від першої особи, наче ви йдете базаром, і вас за руку хапає торговець та обіцяє показати «щось дуже цікаве». Після цього він дістає лампу і починає розказувати історію про Аладдіна. І все наче просто, але хто ж цей торговець? Власне, Роман Назаренко вважає, що це Джин. Для цього існує дві причини: по-перше, вони зовнішньо схожі, по-друге, це пояснює той факт звідки в звичайного торговця взялася така дорога лампа. Ймовірно, Джин хоче продати вам її для того, щоб ви його визволили (що не раз згадується в мультфільмі).
Історія про Аладдіна є не просто казкою, яку переглянули й забули. Як би, мабуть, дивно це не звучало, але у дитячому мультику порушено проблеми прав жінок (Жасмін не питають, чи хоче вона вийти заміж, її думкою ніхто не цікавиться), соціальної нерівності (ефемерний палац султана та бідне містечко на його фоні) та нечесного суспільства (араби часто показуються брехливими, жорстокими та скупими, в тому числі й головний герой). Ісламська комісія з прав людини навіть піддала мультфільм жорстокій критиці за створення негативного образу мусульман.
Все це говорить про великий внесок даної стрічки не лише в індустрію мультиплікації, а й у світову культуру, що робить його, з однієї сторони, одним з найбільших шедеврів всіх часів, а з іншої – впливовим механізмом, здатним нав’язати чимало стереопипів.
