“Так, але…” Тарас Прохасько

“Так, але…” Тарас Прохасько (Видавництво “Meridian Czernowitz“, 2019 р.)

Знаю, знаю, багато вже сказано про неї. Особливо те, що це “Книга року BBC-2019”.
Так, але хочеться ж поділитися своїми емоціями!
Так, але все одно сказаного буде мало.
Книжка дуже і дуже!
Кожей есей – точно зустріч із добрим другом. Деколи за чаєм, знаєте, як у красивих відео показують, де люди сидять за столом і про щось своє сміються. Деколи за грою в якусь логічно не зрозумілу дитячу гру. А деколи із червоним сухим (розводжу руками).
Тут таке життя написане, яке мало хто помічає. Ми звикли зараз говорити про речі, які хвилюють, зачіпають. Але нас стільки всього простого оточує!
- 26 Березня

Так от:
“Міра ту – іспанською це те саме, що німецькою шау маль, а по-нашому дивися, або дивитися тут, або дивися сюди, дивитися там, підставове звертання, початок усіх розповідей, тому в іспанців є мірадори – майже балькони, щоправда, без такого важливого елемента, як відкритий простір, але сконструйовані так, щоби бачити, що діється на обох кінцях вулиці, інакше кажучи – бельведер.
Все ж балькон мріє про перехід в інший простір. Що насправді і є означенням простору, балькон настільки ж випускає, наскільки запускає через це архітектонічне диво відбувається – немов через клітинну оболонку – взаємообмін речовин, випарів, тиску, опадів, освітлення, вражень.
Так, як історія будинку, дому може бути основою для роману, коли невідомо, про що написати роман, який дуже хочеш написати, кожен, будь-який вихід на балькон є матеріалом для повноцінного оповідання”. (уривок із книжки “Так, але…”)

І світ врятований, бо є такі добрі люди, які пишуть такі тексти.
Грамотні, але легкі тексти. Розумієте?
“…Адже проблема довіри саме у цьому полягає: сумніватися у власному знанні, сумніватися у знанні себе, а тому потребувати того, хто б міг пояснити не так те, що відбувається у світі, і навіть не закономірності його сприйняття, як те, що відбувається зі мною, який я і чого мені потрібно” (розділ книги називається “Зельбсферштендліг, само собою зрозуміло”. Ну та звісно ж)

“Так, але…” – за обсягом невелика. Має 152 сторінки із 34 текстами. І кожен десь на 3-3.5 сторінки.

Тобто, якщо ви так звикли читати фейсбучик і кажете, що книжки – це довго і нудно, вам теж сподобається.
Тільки якщо ви у фб не тільки меми роздивляєтеся.

Але! Коли читаєш цю синеньку паперову книжку, то ловиш себе на думці, що у ній є душа не тільки автора. Всю цю зачитувальну у себе магію створила також художниця Олена Придувалова. Її картини у книжці можна розглядати із такою ж скрупульозністю, як і самі тексти.
Сміялася (пробачте, Тарасе, але зізнаюся), як Прохасько із трилітровим слоїком квашеної капусти спізнювався на поїзд. Біг. Посковзнувся… На поїзд не встиг, ногу зламав, зате слоїк – таки цілий.

І якби ж то було все так просто: поломана нога дозволила побачити вивчене на пам’ять місто іншим поглядом: точно, ретельно і мікроскопічно.
Квашена капуста зробила нові відкриття.

У всій прозаїчності книжки влучні слова таки бувають до болю чи то до радості знайомі. І такі ж доречно вдалі, як зморшки біля очей, коли Прохасько усміхається.

“А почавши вивчати ботаніку, я усвідомив, наскільки далеким від нашого розуміння є Божий задум.
Є люди, які все незрозуміле вважають дурним, серед таких людей багато противників нового мистецтва і ще більше атеїстів, бо для таких прийнятним є тільки те, що вони можуть самі собі пояснити, виходячи із власних здатностей розуму” (уривок із книжки)

Все дуже критично і тверезо.
Тільки в кінці своїх описаних емоцій стало ясно: хвалити книжку – то така собі справа. Бо ті, хто прочитає (чи вже прочитав), матиме свою думку, свої враження – і це фантастично.
Можна хіба сміливо заявити: книжка сподобається навіть тим, хто не любить читати.

Книжка в нас є тут.

А ще є класне інтерв’ю із паном Тарасом.

Ясно, що зараз не підете брати книгу, але читати можна. Тут є кілька записаних Прохаськом частин із книги. Його голос – бонус плюс до “Так, але…”

(с) Олександра Яручик