“Книга Судного дня” Конні Вілліс

  • “Книга Судного дня” Конні Вілліс

    Книга в електронному каталозі тут.

    Читання “Книги судного дня” Конні Вілліс вимагає підготовки: спершу потрібно прочитати її ж ”Пожежну варту” (Fire Watch) – невелике оповідання на 40-50 сторінок. І якщо воно вам не сподобається, то цей роман також.

    Не тому, що роман є розширеною версією оповідання. Ні, в них різні ідеї та епохи. Але в обох творах Вілліс використовує подібні стилістичні прийоми. Та й структура творів є подібною.

    • 5 Травня
  • Перше, що може збентежити у Вілліс – її стиль. На початку твору вона пише іронічно, з карикатурно перебільшеними характерами. У “Книзі судного дня” ми на самісінькому початку знайомимося і з двома типажами науковців: бюрократом-формалістом та вченим не від світу цього. Також нам показують студента-ловеласа та його маму-квочку, яка дуже пильнує свого синочка, вважаючи, що він не дасть собі ради і 5 хвилин без її опіки. Ці персонажі дійсно дратують своєю перебільшеністю. Але приблизно після першої третини роману Вілліс приділяє їм все менше і менше уваги, а їхня карикатурність раптом стає важливою частиною сюжету – і аж ніяк не карикатурністю.

    По-друге, Вілліс не тримається одного стилю: початкова карикатурність роману поступово витісняється серйозністю, а десь в останній третині роману Вілліс починає писати пафосно. Такі ж переходи є і в “Пожежній варті”, де, хіба, карикатурність персонажів є меншою. Але логіка та ж: від комічного до трагічного.

  • Структурно “Книга судного дня” розпадається на дві лінії: Оксфорд ХХІ ст. та околиці Оксфорда XIV ст.

    Зав’язка проста.

    Людство змогло відкрити подорожі в часі. Але в цих подорожей є одна цікава особливість: мандрівники нічого змінити в минулому не можуть, бо час просто не допускає подорожей, які можуть спричинити часові парадокси. Через це все людство швидко охололо до мандрів в часі, а ними тепер займаються виключно історики. Для них це своєрідна навчальна практика: можливість здійснити включене спостереження за досліджуваними часами та людьми.

    Тому ті, хто планують читати цей роман заради подорожей в часі, не очікуйте типових для жанру парадоксів та розмірковувань про природу часу. У Вілліс зовсім інша ціль.

  • І от з Оксфорда 2054 р. історикиня Ківрин відправляється в село біля Оксфорда в 1320 р. для дослідження повсякденного життя середньовічних англійців, а також для лінгвістичних студій над розвитком англійської мови.

    Її “закидають” в минуле, але виявляється, що того ж дня в Оксфорді 2054 р. розпочинається епідемія атипового грипу. Все місто опиняється під карантином, що має суттєві наслідки і для технічної підтримки Ківрин. Тепер вона не може очікувати допомоги з майбутнього, бо всі університетські приміщення закриті на карантин, а техніки або опинилися за межами Оксфорда (адже епідемія розпочинається в час Різдвяних канікул), або лежать в реанімації через смертоносний атиповий грип.

    І виявляється, що й сама Ківрин встигає підчепити той атиповий грип. А тому після перенесення в Англію XIV ст. їй доводиться “пройти курс лікування”. І це стає для Ківрин таким зануренням в дослідження повсякдення, про яке вона і не могла мріяти… Одразу подам СПОЙЛЕР: Ківрин одужає і почне своє дослідження.

  • Твір не має стрімкого сюжету. Радше навпаки. І ще в романі багато діалогів. Втім, опис повсякдення XIV ст. затягує. Це і побут, і стосунки між людьми, і світ уявлень. А далі Конні Вілліс вводить в епідемію чуми і показує, як її сприймали люди XIV ст. Фактично, читачів занурюють в життя невеликого англійського села того часу. Насичений опис повсякдення робить “Книгу судного дня” більше історичним романом, ніж типовою фантастикою…

    Стосовно цього роману я зустрічав закид, що в “Книзі суднього дня” немає ідеї. Насправді, ідей доволі багато. Від тих, що були в “Пожежній варті”, до цілком нових.

    Попри те, що Конні Вілліс пише про чуму – твір життєствердний, але не моралізаторський.

    Хоча центральна ідея роману може такою здатися. Але нагадаю, що “Книгу судного дня” було написано ще 1992 р. Не буду писати, що це за ідея, бо інакше просто зруйную всю магію твору. Адже не випадково Вілліс потрібно було декілька сотень сторінок, щоб сказати цю ідею читачам та читачкам. Лише задам запитання, яке ставить собі Ківрин (а Вілліс читачам): якщо довкола чума і ти не можеш врятувати хворих від смерті, адже до лікарських засобів XIV ст. навіть не пасує казати “медицина”, то що робити в такій ситуації?

    П.С. І лінії XXI та XIV ст. на початку роману розходяться, і здається, що про Оксфорд 2054 Вілліс пише, щоб розбавити історію про XIV ст. карикатурними оповідками, то наприкінці роману ці дві часові лінії сходяться. І виявляється, що ХХІ ст. там було не для нарощення об’єму книги, а виконувало чітку функцію, яка стала зрозумілою під кінець роману.

    Читайте!

    Рецензія від Данила Судина

    “Книга Судного дня” Конні Вілліс; переклад Ірини Савюк, Валерія Верховського (Богдан, 2015 р.)

Переглянути ще