Кіно, ревізія і 20-ті роки
-
Кіно – хороша і велика частина нашого життя – можна відволіктися від буденності і поринути у деколи вигаданий світ. А деколи відкрити для себе по-новому наш справжній.
Які би часи та події не відбувалися, українське кіно було, є і буде!
І велику роль у цьому відіграє Довженко-Центр – найбільший кіноархів України, в якому зберігається більше 6000 художніх, документальних, анімаційних українських і закордонних фільмів, а також тисячі архівних документів з історії українського кіно.
Якщо ще хтось про нього не чув, то знайте: Центр Довженка – це фільмосховище, єдина в Україні кінокопіювальна лабораторія, Музей кіно, паперовий кіноархів, медіатека і власне видавництво, про книги якого ми й далі розповімо.
“Національний центр Олександра Довженка” продовжує розбудовувати українське кіно, але, перефразовуючи відоме гасло, “не ділом, а словом”.
Маю на увазі тритомний збірник “Кіно/Аналіза”, “Кіно/Експеримент ” та “Кіно/Слово”, який містить антологію української кінокритики 20-х років минулого сторіччя. Тобто часу, коли кіно ще було молодим, як дитина “зі словниковим запасом у 100-200 слів”.
Видання супроводжується грунтовними статтями сучасних кінокритиків, які елегантно, але з аналітичним присмаком, вводять нас у контекст тогочасного кіно.
На тлі становлення новітнього українського кіно та виразних ознак його піднесення поглянути майже на сто років назад удасться навіть тим, хто ще не повірив у нашу спроможність творити конкурентне кіно.
Ще один збірник має промовисту і зрозумілу для всіх на сьогодні назву “Кіноревізія Донбасу 2.0”.
Тема Донбасу стала актуальною як для політичного, так і для культурного ландшафту сучасної України. З точки зору кіно це навіть особливо важлива книга, позаяк багато початкових процесів нашого кінематографу розпочиналися якраз на теренах Донбасу. Про це та різні аспекти розвитку українського кіно, відцентрованого на Донбас, розповідає колективна монографія сучасних українських кінокритиків та дослідників кіно”.
Коментар від Директора Центру Шептицького Олега Яськіва.
А от про самі книги нам розповів представник видавництва Центру Довженка Максим Вертелецький.
- 10 Липня
-
Видання, що входять до серії “Антологія української кінокритики 1920-х” досліджують кінокритичну думку майже столітньої давності.
Чому саме цей період?
Насправді у 1920-х українське кіно активно розвивалося. Навіть було створено унікальну організацію – Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ). Якраз вона й об’єднала всю галузь кіновиробництва: студії, прокат, кінопромисловість, кіноосвіту і, звісно, кінопресу України.
Період діяльності ВУФКУ без перебільшення називають “Українським Голлівудом”, бо за неповні 9 років свого існування організації митцям удалося зафільмувати більше 140 ігрових фільмів, кількасот неігрових стрічок і журналів кінохроніки. На той час!
-
Нове мистецтво кінематографу гарно і сильно ввійшло в тогочасне життя.
Про кіно жваво говорили і в художній прозі, і в модних журнальних репортажах, і в класичних газетних рецензіях.
А у 1925 році ВУФКУ отримало своє власне спеціалізоване україномовне кіноматографічне видання – журнал “Кіно”. З появою журналу відбувся і сплеск вітчизняної кінокритики.
Дискусії про кіно стали справою не тільки академічних професіоналів, а перетворилися на масове системне явище.
Так от: саме серія книг “Антологія української кінокритики 1920-х” досліджує та об’єднує найцікавіші, найоригінальніші та найвпливовіші критичні статті 1920-х років про кіно. Справді.
В чому унікальність?
-
В 20-х роках свою точку зору на кіномистецтво висловлювали не тільки представники кіногалузі, а й відомі діячі тогочасного “українського Ренесансу”: письменники, літератори, художники.
Це нове мистецтво збуджувало, провокувало, заставляло дивитися на звичні речі під новим кутом.
Знову: у той час!
У томах Антології є статті Казимира Малевича про зв’язок кіно та живопису, побудову композиції кадру та освітлення.
Валер’ян Поліщук писав про мистецьку унікальність кіно.
А Михаїл Кауфман розповів про виховання нового бачення, завдяки якому людина може спостерігати зміни в часі та просторі, перехідні стани і метаморфози, які не здатне вловити людське око. Проте це стає можливим завдяки кінотехніці – “кінооку”.
В цих та інших статтях (без спойлерів) автори показали розвиток української кінокритики, як створювалася і входила в ужиток україномовна кінознавча лексика та термінологія.
-
Тематично серія поділена на окремі томи, кожен з яких розкриває одну зі знакових тем кінодискусії того часу.
Вже вийшло друком три книги:
Кіно/Аналіза – присвячена формуванню теорії кіномистецтва.
Кіно/Експеримент – розповідає про розвиток нового європейського й українського кіноавангарду.
Кіно/Слово – про тісний зв’язок кіно з літературою 1920-х.
Робота над цими виданнями зайняла в авторів близько 2 років.
І далі продовжується!
В планах Довженко-Центру випустити ще кілька томів цієї серії, які б розповіли про будівництво та роботу кінофабрик періоду ВУФКУ, про прихід звуку в кіно та про появу цензури і пропаганди в кінокритиці наприкінці 1920-х.
І, знаєте, навіть не дивлячись на те, що тексти із серії були написані майже сто років тому, вони актуальні і дотепер.
А цікаво читати буде не тільки всім любителям і любителькам кіно, дослідникам і дослідницям української літератури, історії культури, а й насправді всім. Це прекрасний приклад живої української публіцистики, написаної вишуканою мовою, які надихнуть неординарними метафорами і порівняльними знахідками нове покоління сучасних кінокритиків.
-
Ще одне видання – “Кіноревізія Донбасу 2.0” – повністю присвячене кінематографу цього регіону.
Донеччина та Луганщина мають довгу кіноісторію. І це суттєво вплинуло на сприйняття цієї території, навіть на формування якогось міфу про Донбас.
До книги ввійшли тексти сучасних дослідників кіно, істориків та етнографів, у яких вони намагаються показати цю частину України через призму кіноапарата, через наративи фільмів, що там знімалися, а також ідеологічну та пропагандистську риторику, що з радянських часів формувала уявлення про цей регіон.
Деконструкція цих міфів особливо важлива зараз, в період нової російсько-української війни. І якщо кінематограф зіграв одну з ключових ролей в створенні міфології Донбасу, то його дослідження та сучасне розуміння мають дати ключі до розуміння регіону та людей що там живуть.
Всі ці книги є вже у нашій Бібліотеці, беріть читати:
