Сьогодні в Україні і Західному світі релігія сприймається як духовна, особиста та етична реальність, яка не повинна втручатися в питання політики і державного устрою. Але чи справді релігійна і політична сфери настільки розділені? Нещодавнє надання томосу Православній церкві України, за активної участі влади, вказує на те, що українське суспільство толерує, чи навіть вітає, взаємопроникнення між релігійним і політичним. Лектор хоче подивитися на цю проблематику з двох перспектив. По-перше, з перспективи державо-будування, виникає питання наскільки доречно щоб демократична і світська влада використовувала церкву для націєтворення? По-друге, з богословської точки зору, важливо встановити наскільки церкві, паростку Царства Божого, в якій немає “ні юдея, ні грека”, доречно брати участь у якихось національних проектах, i взагалі визнавати суверенітет царства людського?